Ми хочемо без воєн жити.
Хай буде мир на всій землі!
Мир, щоб навчатись!
Мир, щоб сміятись!
Мир, щоб трудитись!
Мир, щоб співати!
Мир, щоб любити!
Мир, щоб у щасті рости!
Слава Україні! Героям слава!
Багато минуло часу відтоді, як закінчилася Друга світова війна. Залишилося мало уже тих, хто пройшов бойовими дорогами, виборюючи волю. Багато воїнів не повернулися рідних домівок, чимало могил, які й до цього часу звуться Невідомими.
У вересні 1943 року наше село визволяла 15 - а гвардійська Харківсько – Празька стрілецька дивізія. Пошукові групи нашого навчального закладу (тоді ще школи) довгий час підтримували листування з колишніми воїнами цієї дивізії. Неодноразово визволителі були нашими гостями на мітингах 9 Травня. Та минув час і тих, із ким листувалися та зустрічалися, немає серед живих. Залишилися тільки фотографії на згадку та вічна пам’ять.
Із років війни на нашому цвинтарі знаходяться дві могили льотчиків, а це чиїсь сини, брати, родичі. І тільки у 2013 році нам вдалося встановити, що це не невідомі льотчики, а Юмашев Петро Петрович та Чурилов Петро Митрофанович.
Трагічною сторінкою в історію українського народу ввійшла Друга світова війна. Вона ввірвалася в кожен дім, обпалила вогнем кожну родину. Тернистим був шлях до Перемоги. Трагічним і неймовірно довгим.
Здавалось, все скінчилося, давно минуло і більш ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Так здавалось, але сталось навпаки. Захищати Батьківщину – справа честі кожного свідомого чоловіка.
Щодня на Сході наші бійці борються заради однієї мети – вигнати загарбників за межі держави.
Пошук по сайту 
